«Наймогутніший гуманізм, найсвітліший патріотизм» творів О.Довженка часів війни

Проект

«Наймогутніший гуманізм, найсвітліший патріотизм»  творів О.Довженка часів війни

 (дo 120-річчя з дня народження митця)

Тип проекту: ІНФОРМАЦІЙНИЙ.

Мета проекту:  Виховання у підростаючого покоління патріотичних почуттів гуманізму, шанобливого ставлення до полеглих героїв Другої світової війни,  зацікавлення школярів творчістю великого митця О.П.Довженка.

Керівник проекту: Бровченко Тамара Андріївна,  бібліотекар Підвисоцької загальноосвітньої  школи І-ІІІ ступенів ім. Т.Г. Шевченка

2014

10 вересня 2014 року виповнилось 120 років з дня народження Олександра Петровича Довженка. Він був людиною багатогранного таланту: режисер, прозаїк і драматург, публіцист, художник, невтомний громадський діяч, видатний майстер кіно.

«Незмінне враження, яке справляв Олександр Петрович на кожного, хто бачив його вперше, було: яка обдарована людина!» - згадував М.Рильський.

Життя і творчість О.П.Довженка - яскравий приклад служіння рідному народові, справжній подвиг у нашому мистецтві. А тому його високохудожні твори        викликають        у        школярів        глибокі роздуми.

Творчість Довженка періоду Великої Вітчизняної війни - яскрава сторінка в біографії письменника і кіноматографа. У цей час він усі свої сили віддає справі перемоги над фашизмом. Митець часто буває на фронтах, виступає перед солдатами, пише ряд публіцистичних нарисів - закликів, звертається до народу по радіо. І глибоко вірить, що перемога над ворогом буде неминучою.

Разом з Ю.І.Солнцевою під час війни О.Довженко створив високопатріотичні документальні фільми «Битва за нашу Україну» (1943) та «Перемога на Правобережній Україні» (1945).

У ці ж роки він продовжує працювати як письменник.

Відчуття народної правди, яку не можна побороти ні танковими чи авіаційними армадами, ні придавити її кованим чоботом, ні оперезати колючим дротом, було притаманним творчості О. Довженка часів війни загалом і оповіданням зокрема.

Кращі серед них - «Ніч перед боєм», «На колючому дроті», «Стій, смерть, зупинись!», «Мати», «Воля до життя» та ін.

Щоб відобразити гірку правду життя, з-під пера Довженка з'являється оповідання «Ніч перед боєм» (1942).

Твір будується як розповідь капітана Петра Колодуба про перші місяці війни, про відступ: «Ми несли на плечах своїх поранених товаришів, падали з ними, проклинали все на світі і йшли далі. Ніде правди діти, були й такі, що й стрілялися од розпачу, і гордості, й жалю. Були й такі, що кидали зброю і з гіркою лайкою повзли до рідних хат, не мавши сили духу пройти мимо».

Сільські діди Савка та Платон у час відступу перевозили наших бійців через Десну і загинули геройською смертю. Коли фашисти примусили їх перевозити, вони посеред річки попрощалися, перекинули човен - і все пішло на дно: вороги разом із своєю зброєю і старі рибалки Платон і Савка.

Капітан Колодуб з будь-якого пекла війни виходить переможцем. Його голос звучить, як бойова сурма: «Що наше життя? Що наша кров, коли страждає вся наша земля, увесь народ? Я, хлопці, у бою сторукий, помножений стократ на гнів і ненависть!..»

Ось чому хоробливий командир є прикладом для наслідування молодому танкістові Іванові Дроботу та іншим бійцям.

Глибоке усвідомлення правоти своєї справи і відповідальності перед народом робили героєм на полі битви з ворогом учорашню людину мирної творчої праці.

Оповідання «На колючому дроті» (1942) - це твір про крицеву стійкість, нездоланнійсть людини, про її духовну і моральку силу.

Партизанський командир Петро Чабан потрапив у фашистський полон. О. Довженко наділяє його фантастичною силою і невразливістю. Він не тільки знищує поліцая, убиває гітлерівського офіцера, а й піднімає весь табір військовополонених на битву з фашистами.

Письменник сам захоплений надзвичайною силою свого героя в бою з ворогами: «Такого ще не бачив ні український місяць, ні зорі. Чабан був натхненний, мов пророк. Його вже ніщо не брало. Він один знищив половину німецьких автоматників. Коли в нього вийшли набої, він бив їх автоматом, мов булавою, і вбивав з одного удару. Для нього ніби не існувала темрява. Він бачив усіх і все».

Завершується твір «На колючому дроті» як легенда: «А Чабан Петро з братами гуляє й нині над Десною, щоб же був здоровий, і сіє смерть німецьким окупентам українською щедрою рукою».

Як військовий кореспондент фронтової газети, О. Довженко 15 травня 1942 року на аеродромі у Великому Бурлуці на Харківщині розмовляв з героєм Великої Вітчизняної війни, командиром екскадрильї капітаном Віктором Олександровичем Гусаровим. Хто міг тоді знати, що це було останнє інтерв'ю льотчика-винищувача.

Сто разів вилітав капітан Гусаров з рідних аеродромів у бій з фашистськими піратами. Але завжди повертався з перемогою.

Тяжко поранений в останньому своєму бою відважний льотчик все ж знайшов сили посадити літак. Посадив винищувач і помер.

Капітан повітряних морів Віктор Гусаров на підбитому літаку під хмарами, під вогнем противника переміг свою смерть на двадцять дев'ятому році життя.

Цей подвиг схвилював Олександра Петровича, і він втілив образ Гусарова в оповіданні «Стій, смерть, зупинись!» (1942).

Завершується твір такими хвилюючими словами: «Хочеться говорить про життя, про його величні відкриття серед наших благородних людей і з подякою схилити голови перед юнаком, що поніс труд бою і піднісся до безсмертя в смертному нерівному бою».

Хай же вічно красується доблестю наша земля!

Слава переможцю!

Немов гнівно-скорботний реквієм сприймається невелике оповідання О. Довженка «Мати» (1943). 

Українська жінка Марія Стоян переховує двох льотчиків-росіян, доглядає їх, мов рідних синів. Одного разу до хати вриваються німці, арештовують поранених, а жінку, що стала для них матір'ю, вішають.

Оповідання пройняте великою емоційною наснагою. За своєю будовою воно нагадує народну думу чи легенду, де на початку говориться про незвичайність того, про що буде розказано, а в кінці проголошується слава величі подвигу героя чи героїні.

Не ради сліз, і розпачу, й скорбот, і не в ознаку гіркого прокляття... а задля слави нашого народу написано, і во ім'я любові про цю високу смерть, - починає розповідь автор. - І хоч багато судилося нам незабутніх утрат, хоч легше було б очам читати щось лагідне й миле серед громів, прочитаймо про матір Марію Стоян.

А закінчується твір такими патетичними словами:

«Хай же знає весь світ, як висіли ви, мамо, на старій груші за други своя у велику всесвітню війну в українському кривавому селі на Вкраїні кривавій».

О. Довженко сам говорив, що образ Марії Стоян - це узагальнений образ української жінки періоду Вітчизняної війни - героїні й страдниці, здатної на подвиг в ім'я благородної гуманістичної мети.

Цікавим оповіданням, яке хвилює до глибини душі, є твір «Воля до життя» (1943).

Розвідник Іван Карналюк у бою був тяжко поранений (Ліва рука висіла, скривавлена вщент, і кров била фонтаном з жахливо скаліченого плеча).

Страшна газова гангрена вразила його. Руку Карналюка врятувати було вже неможливо, і хірург ампутував її. Життя покидало звичайного рядового бійця.

Однак Карналюк, переборовши біль, рушив до операційного столу: -   Жить хочу! Давайте мені перев'язку і все, що треба!..

У цього юнака була воля до життя. І ця могутня воля передалась хірургові, який забув свою втому, свої безсонні ночі і працював, як після живодайного сну.

Коли Івана Карналюка виносили з операційної, йому аплодувала вся палата. Поранені з гордістю дивилися на свого товариша і радісно дякували йому. їм також передавалась його воля до життя.

оповідання О. Довженка набули в роки війни величезної популярності. Вони друкувалися в центральних і фронтових газетах, а також окремими брошурами. Лише в 1942 р. оповідання «Ніч перед боєм» виходило вісім разів українською і російською мовами. Крім того, воно було перекладене на інші мови.

Окремі сюжети цих оповідань Довженко використав пізніше при написанні кіноповісті «Україна в огні» (1943) - про трагічні події початку війни, страждання народу в ярмі фашизму.

«Україна в огні» - твір високопатріотичний, талановитий. Це - єпос війни.

Як і в оповіданні «Ніч перед боєм», у кіносценарії «Україна в огні» автор показав героїчні й складні, драматичні сторінки війни: відступу, окупації України німецькими фашистами. Митець бачив і героїзм людини, яка стала на оборону своєї рідної землі, і тяжкі трагедії народу, зранюючий моральний вплив війни на людину.

З цієї кіноповісті, як і з багатьох інших творів, наступні покоління пізнаватимуть героїчну добу Великої Вітчизняної війни, епоху викоренення з лиця землі найстрашнішого лиха в історії людства - фашизму.

Найповніше талант О.П. Довженка в період воєнного лихоліття проявився у кіноповісті «Повість полум'яних літ» (1945).

Головний герой цього твору - сержант Іван Орлюк. 

За своїм характером він - людина глибоко мирна. Хлібороб з діда-прадіда, він любить обробляти землю, сіяти, 

садити, вирощувати потрібні людям плоди. Його серце прагне мирного життя, він мріє про той час, коли всюди цвістимуть сади і люди милуватимуться ними.

«А в квітучому саду неможливо не те що вбити, а навіть лаятись», -каже він.

Та коли знавіснілий ворог напав на нашу землю, Іван Орлюк стає на смертельну битву з ним. Як оспіваний у піснях витязь, він у бою тримається не середини, а «поперед війська мечем махає, січе, рубає». Його не можуть похитнути найсмертельніші рани. Воля до життя, говорить Довженко, в Орлюка була настільки жагучою, що він не міг не перемагати, не міг бути переможеним.

Автор із замилуванням розповідає про свого улюбленого героя -богатиря духом і тілом. Недарма поранений Іван Орлюк падає не просто на землю, а на земну кулю. Він залишається жити навіть охоплений гангреною -настільки могутнє у нього прагнення до життя.

Про таких героїв як Орлюк, співають пісні, складають легенди, їм споруджують пам'ятники. Солдат сприймається як уособлення народу, що розгромив фашизм, визволив рідну землю, увійшов у повержений Берлін і «застиг, як пам'ятник» біля Бранденбурзьких воріт. Перед духовним зором «народженого для добра» Орлюка «віддзеркалюється» вся війна - від тривожних ночей сорок першого до вікопомного Дня Перемоги.

У кіноповісті розповідається і про загибель Іванових батьків на рідному попелищі та про інші трагічні моменти, і про весілля Івана й Уляни у фронтових умовах. Цими картинами письменник підкреслював, що і в дні найжорстокішої війни народ не втрачає віри в перемогу.

У 1961 році дружина О. Довженка Юлія Солнцева екранізувала «Повість полум'яних літ». На Міжнародному Каннському кінофестивалі широкоформатний фільм «Повість полум'яних літ» був відзначений премією.

Пройняті ідеями патріотизму та гуманізму, твори О. Довженка часів війни сприймаються не лише як історично правдиві документи про героїчне минуле, а й як хвилюючі витвори високого мистецтва. Вони є актуальними і в наші дні.

За словами О. Гончара, творчі звершення Довженка напоєні сонцем рідної України, в них живуть тривоги й надії розбурханого й драматичного сучасного світу. І цим вони невмирущі в історії духовної культури нашого народу.

Андрій Малишко писав про О.П. Довженка: «Він лишився як дерево, що вічно цвіте, вічно плодоносить, як великий мислитель, який може стояти поряд із Сократом і Гомером».

і на завершення проекту - поетична хвилинка

Іван Гончаренко

Пам'яті Довженка

Низький уклін чернігівській землі

І сосниці над тихою Десною.

Він тут, з душею мрійною, ясною,

Родивсь і ріс у цім простім селі.

 Він тут ходив на зорі світанкові,

Вдихав життя, духмяний запах трав,

Тут щирим серцем, сповненим любові,

Він чари мови рідної вбирав.

В людських сердець незаймані глибини

 Своїм він серцем глибоко проник –

Співець краси, природи і людини,

Душі людської дивний чарівник.